Історики, які пишуть історію, підкреслюють цінність першоджерела, тобто ті джерела, які фактично датуються певним періодом часу, розуміючи обмеження таких джерел. Неісторики читають книжки чи дивляться документальні фільми, тоді як історики роблять це і ходять до архівів у пошуках оригінальних записів.

Приклади первинних джерел включають: особисті щоденники/щоденники/спогади, листи, судові процеси, законодавчі дебати, газетні та журнальні статті, фільми, музику, мистецтво тощо. Вторинні джерела (тобто історіографія) – книги та статті істориків.

Історики зазвичай знаходять докази в первинні джерела та вторинні джерела. Першоджерела — це свідчення з перших рук людей, які бачили або пережили подію. Вони включають письмові документи, такі як листи, щоденники та офіційні записи.

Вони збирають і зважують різного роду докази, в т.ч первинні джерела (документи або спогади досліджуваного періоду), матеріальні артефакти та попередні наукові дослідження (вторинні джерела).

До найбільш загальновизнаних історичних методологій належать: палеографія (дослідження історичного почерку), дипломатика, дослідження документів, записів та архівів, хронологія (встановлення дат минулих подій), дослідження публікацій, епіграфіка (дослідження стародавніх написів).

Історики, які пишуть історію підкреслити цінність першоджерел, тобто ті джерела, які фактично датуються певним періодом часу, розуміючи обмеження таких джерел. Неісторики читають книжки чи дивляться документальні фільми, тоді як історики роблять це і ходять до архівів у пошуках оригінальних записів.