Сполучене Королівство не намагалося прийняти євро як свою офіційну валюту протягом усього терміну свого членства в Європейському Союзі (ЄС), і забезпечив відмову від створення євро через Маастрихтський договір у 1992 році, згідно з яким Банк Англії буде лише членом Європейської системи центральних банків.

Серед питань було економічний суверенітет. Уряд хотів зберегти контроль над власною процентною політикою. Відмова від прийняття євро полегшила для Сполученого Королівства принаймні один аспект переходу з ЄС.

23 червня 2016 року у Сполученому Королівстві (Великобританія) та Гібралтарі відбувся референдум, на якому виборці запитали, чи варто країні залишатися членом Європейського Союзу (ЄС) чи вийти з нього. Результатом став вихід країни, що викликало заклики розпочати процес виходу країни з ЄС, який зазвичай називають «Brexit».

Ні, британські фунти – це не те саме, що євро. Євро не приймаються як валюта для бізнесу в Лондоні.

Заявки Великої Британії на вступ у 1963 і 1967 роках були накладені вето президентом Франції Шарлем де Голлем. Хоча це правда, що британська економіка, як і багато інших, намагалася оговтатися від високих витрат Другої світової війни, де Голль мав особисті та економічні причини не хотіти, щоб британці були за столом.

Популізм проти істеблішменту Ідея голосування за Brexit розглядалася багатьма як спосіб протесту проти істеблішменту та еліти, які, як вважалося, надто довго ігнорували «волю народу».